3-04-2017, 19:10

Першопрохідці

Батько і син СватаненкиБатько і син Сватаненки

Скільки не б’є нашу людину життя та система, а вона все одно йде уперед, прокладаючи собі та своїм нащадкам шлях до наступного крутого повороту. Подивишся навкруги, і подив бере – скільки доль, в яких відображається суть цілої епохи! Ось взяти хоча б історію Івана Сватаненка.

 

— Мої батьки були простими колгоспниками та мріяли, аби ми з сестрою мали освіту – тоді це було дуже престижно. Спочатку сестра, а потім і я вступили до Білгород-Дністровського сільгосптехнікуму. То були непрості роки: грошима батьки допомогти не могли – за весь рік вони заробляли по вісімдесят рублів, отже, розраховувати можна було хіба що на продукти та на свою стипендію у двадцять рублів. Та нічого – вивчились, – згадує Іван Степанович.

Потім була служба в армії, а після демобілізації він опинився в Доброолександрівці в радгоспі «Чапаєвець». У ті часи кадровій політиці приділялась велика увага, і якщо ти добре працював, виявляючи старанність та ретельність, то мав змогу швидко просунутися по службі. От і молодий агроном Іван Сватаненко не встиг оком моргнути, як його призначили управляючим овочевим відділом радгоспу.

План у радгоспі завжди виконувався, тому заробітні платні були високими, і в 1977 році Іван Степанович купив собі автомобіль «Москвич». А через три роки за зібрану тисячу центнерів томатів з гектару його преміювали автомобілем «Нива», та відразу ж і звинуватили в нескромності, оголосили догану і ославили через газету: не могла тоді радянська людина мати дві машини! І досі, згадуючи про це, Сватаненко не приховує обурення.

Та колесо життя котилося уперед, і йому не було діла до людських емоцій: посилення потребувала Одеська дослідницька овочева станція, розташована в Йосипівці, і Івана Степановича як молодого, енергійного та перспективного спеціаліста направили туди управляючим.

— Я прийняв справи та став до роботи. У середньому нам вдавалося підняти рівень виробництва на 300 відсотків! Вперше в історії Йосипівки її дослідницька овочева станція зайняла перше місце, – з гордістю пригадує Іван Сватаненко та називає тих людей, з ким йому довелось працювати у той час: – У нас був дуже тямущий директор станції Святослав Миколайович Кім, заступник з тваринництва Андрій Васильович Котик, зоотехнік Анатолій Дмитрович Чебанюк. Ми заготовляли овочі, корми, насіння. За рахунок введення нових методів роботи продуктивність була фантастично високою: якось зібрали врожай, і з колгоспного току на елеватор перевезли більше 2 тисяч тонн зерна за добу! Це дуже багато. Возили його на п’яти-шеститонних машинах, було зроблено чотириста ходок! З цим результатом нас особисто привітав голова районної адміністрації Віктор Іванович Дуков.

У 1987 році Іван Степанович разом із Святославом Миколайовичем Кімом створили приватну агрофірму «Союз» і взяли в оренду землю. Це було в новинку і дуже сміливо, на такий крок міг зважитися не кожний, бо для того, щоб бути першопрохідцем, необхідно мати особливі якості, закладені у характер природою від народження.

— До нас на роботу їздили з усього району, і усі були задоволені. Ми розраховувались з працівниками того ж дня. Люди в день заробляли стільки, скільки не отримували на своїх підприємствах і за половину місяця! Знов-таки – це не сподобалось комусь в поважних кабінетах: наш успіх назвали нескромним, адже система вимагала, щоб усі були однаковими, немов під лінійку. Нас викликали «на ковер»: «Що це таке?!» – гнівно вимагав відповіді районний начальник.  «Виконуємо рішення партії!» – намагалися викрутитися ми. Та все було марним, поки за нас не вступився парторг радгоспу «Чорноморець» Ліпський, який мав неабиякий авторитет у районі: «Їм треба аплодувати, а ви – соромите! Я разом з дітьми також у них працював, і був задоволений! Організуйте у себе такі ж самі підприємства!». Та я відчув, що повіяли інші вітри, і те, що ми з Кімом робили, вже було застарілим! – продовжує Іван Степанович. – Тоді я сам узяв в оренду 1000 гектарів землі і почав працювати на себе. Було страшно. Та люди порівнювали результати і дивувалися: у мене вони заробляли в п’ять разів більше, ніж у той самий час вони мали в колгоспі. Вищою була і продуктивність: врожайність овочів доходила до 100 тонн з гектару!

Сьогодні Іван Степанович Сватаненко – голова одного з перших в районі приватного селянсько-фермерського господарства «Земля і воля», разом з ним працює і його син В’ячеслав.

— Син очолює агрофірму «Еліта», яка спеціалізується на виноградарстві. Це дуже трудомістка, але перспективна галузь, і я вважаю, що за нею – майбутнє: пройде років зо двадцять, і ті, хто матиме 20 гектарів винограду, стануть мільйонерами! – упевнений Іван Степанович.

Цим же шляхом пішов і онук Івана Сватаненка: сьогодні він, як колись його дід, – студент Білгород-Дністровського сільськогосподарського технікуму.

Микола Тютюнник.

 

Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач.
Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або увійти на сайт під своїм іменем.

Коментарі:

Залишити коментар

Новини

4-04-2017   Ветеран