Главная > В центрі уваги / Публікації > Вибір, зроблений одного разу

Вибір, зроблений одного разу


4-04-2017, 10:30

Сьогодні в новій рубриці ми розпочинаємо розповідати про людей, які все своє життя присвятили сільському господарству. Змінювались часи, мода на професії, та вони залишалися вірними тій справі, яку обрала для них доля. А інакше як пояснити, наприклад, що протягом тридцяти семи років на одному місці пропрацювала та продовжує працювати Валентина Чуприна, нині – заступник директора ТОВ «Україна-2010»?!

 

— Ще у школі я мріяла стати агрономом, та в ті часи жінки-агрономи були рідкістю – ця професія вважалася чоловічою, можливо, ще й від того, що у платті або спідниці (тоді жінки брюк не носили!) важко ходити полями, їздити на двоколці (автомобілів в розпорядженні агрономів ще не було). Тому уся моя сім’я була проти, окрім мами, яка тримала нейтралітет, бо вважала, що то моє життя, і мені самій обирати, якою працею на хліб заробляти, – посміхаючись, пригадує Валентина Чуприна.

Перед закінченням школи Валентина Андріївна влітку влаштувалася на молокозавод. Керівництву зглянулась роботяща дівчина, готова виконати будь-яке доручення, і їй запропонували за направленням їхати поступати в Одеський технологічний інститут на факультет переробки молока. Домашні були щасливі від такого перебігу подій, тим більше, що спеціальність технолога на їхню думку була кращою за агронома.

Та якщо на роду щось написане, те й станеться, якими б заманливими пропозиціями тебе не спокушали. Так вийшло і в житті Валентини Андріївни: здати вступні іспити у технологічний їй так і не судилося – не було якоїсь потрібної для вступу довідки, тому юна абітурієнтка забрала документи і подала їх в Інститут сільського господарства, щоправда, не на агрономічний, а на економічний факультет за спеціальністю «бухгалтерський облік».

— Це було спонтанне рішення, та, незважаючи на це, сталося так, що вибір, який я зробила, виявився вибором на все життя, і я жодного разу про це не пошкодувала! – зізнається Валентина Чуприна.

Спочатку вона працювала обліковцем на фермі, потім – головним економістом, і тільки після цього її перевели на посаду головного бухгалтера.

— Тоді часи були іншими, бухгалтери в кабінетах не сиділи: ми постійно виїжджали на поля, у тракторні бригади – перевіряли якість посіву, те, як списується пальне. Це була активна, важлива робота, від якої залежало дуже багато, тому, мабуть, я ніколи і не жалкувала про свій вибір, – згадує наша героїня.

Як про подарунок долі із вдячністю розповідає вона про тих вчителів, які зустрілися на її життєвому шляху. Наприклад, про Івана Романовича Задеряку, тодішнього голову колгоспу: саме він навчив її, молодого спеціаліста, думати та аналізувати.

— Тоді я була наймолодшим спеціалістом нашого сільськогосподарського підприємства. А сьогодні я – найстарша, – з деяким сумом каже Валентина Андріївна перед тим, як згадати імена інших керівників, які вплинули на її формування як у професійному, так і в особистому плані. – Я дуже вдячна Саєнку Андрію Івановичу, Кудрявцеву Всеволоду Вікторовичу, Іванченку Олегу Миколайовичу.

Уроки та навички, які отримала в молодості, Валентина Андріївна удосконалила та примножила. Вони й сьогодні допомагають їй у роботі. У коло обов’язків ветерана сільськогосподарської галузі Валентини Чуприни входить робота з орендодавцями земельних паїв – а їх у підприємства близько дев’ятисот!

     Укладаємо і переукладаємо договори. Основна частина орендодавців задоволена умовами роботи з ТОВ «Україна-2010». Щоправда, дехто з них переходив до інших орендаторів, та, як правило, потім усі вони поверталися…

 

Скромність як норма

 

А от історія іншої жінки, яка так само все життя була пов’язана із сільським господарством.

 

Надія ДегтярьоваНадія ДегтярьоваНадія Дегтярьова – дружина «хазяїна», як тоді говорили в районі – першого секретаря Овідіопольського райкому партії, була скромною людиною, положенням чоловіка не те що не користувалася, навіть не хизувалася ним. Це сьогодні дружини начальників навіть рангом нижчим, немов власним, користуються службовим транспортом чоловіків, їхнім іменем та посадою. Державна служба все більше стає схожою на дохідний та дуже зручний вид особистого бізнесу. А тоді…

Надія Миколаївна на роботу і з роботи ходила пішки (чоловік їхав на службу на півгодини раніше, а повертався інколи опівночі), разом з усіма вона їздила на суботники, під час яких нарівні з іншими збирала, наприклад, виноград. Тринадцять років відпрацювала дружина «першого» головним спеціалістом райдержзаготінспекції, а коли виходила на пенсію, хтось із співробітників навіть здивувався: «Але ж з нами стільки років працювала дружина самого Дегтярьова!». Втім, що тут дивного: скромність у ті часи, про які йде мова, була нормою життя і поведінки!

— Моя робота була пов’язана з людьми, – згадує Надія Миколаївна. – Наша інспекція займалася укладанням та контролем договорів на постачання сільгосппродукції. Існувала норма – і спробуй її не виконати! Був план, зверх-план, куча договорів на кожен вид продукції! Працювати було дуже цікаво!

Та окрім цієї роботи у Надії Миколаївни була ще одна: сорок вісім років вона виконувала роботу дружини керівника – іноді чоловіку тричі на день доводилося міняти сорочки, і саме вона повинна була дивитися, щоб вони були бездоганними, чистими та вигладженими. А що казати про телефонні дзвінки, для яких не існувало обмеження у часі – у будь-яку мить доби домашній телефон першого секретаря райкому партії міг задзвонити вдень чи вночі. І окрім цього на ній тримався і будинок, і догляд за дітьми…

— Що поробиш, значить – доля в мене така! – з посмішкою розповідає про своє життя Надія Миколаївна.

 

Володимир Курчанов.


Вернуться назад